Прийняття – відторгнення
Коли на планеті існували лише примітивні організми, вони вміли тільки приймати (їсти) і відкидати (продукти діяльності чи щось, що може їх отруїти чи стати для життя небезпечним). Тобто, швидше за все, перші моделі поведінки – це прийняття та уникання (відторгнення).
За думками деяких вчених відторгнення створило таку емоцію як огида. Тому може бути, що перші емоції живих організмів – це любов (прийняття того, що подобається) й огида (відторгнення чогось неприємного). Тож, огида – один з найдавніших елементів живої істоти, мета якого – виживання.
Немовля, за великим рахунком, теж має ці два інстинкти: прийняття (коли голодний) й відторгнення (своїх продуктів життєдіяльності). При цьому, коли дитина починає повзати, вона тягне до рота все що завгодно – і так вчиться досліджувати світ. Те, що їй не подобається, вона з огидою відкидає.
Ця звичка – відкидати те, що не подобається, залишається з людиною на все життя. І грає з нами злий жарт, тому що виконує роль не тільки фізіологічних процесів, а й стає частиною особистості. Нам дуже важко прийняти те, що нам не подобається, тому що відторгнення – це глибинний, найдавніший й примітивний, але потужний механізм збереження життя та ресурсу.
Також потрібно звернути увагу на те, що в дитячому віці ми знаходимося в обмеженому просторі контактів й інформації, й все, що нам знайоме в цьому просторі, достатньо маленьке в порівнянні з масштабом всього світу. А приймати ми вміємо те, що нам знайоме й для нас небезпечно. Тож, з кожним новим контактом чи новим відкриттям світу – гості, садочок, школа, робота, світові новини, подорожі – ми маємо справу з цим механізмом «прийняття-відторгнення». Найчастіше все нове ми відторгаємо. Й нам потрібний час, щоб дізнатися наскільки це безпечно, навіть якщо смачно чи цікаво.
Якщо дитиною не займалися, не надавали їй більше інформації про світ, про інших людей чи способи життя, цей механізм може закріпитися й стати основою особистості: незадоволеної, критичної, боязкої, яка сприймає все, що їй не подобається, за чуже й погане.
Тому іноді і здається, що людина, якій все не подобається, примітивна й неосвічена, бо діє вона на рівні перших інстинктів, не розвинувши в собі інші якості.
Але відторгнення збіднює людину в прямому й переносному сенсі, робить її слабкою й менш адаптивною. Прийняття розширює горизонти контактів, а значить – і можливості, робить людину більш доброзичливою й приязною. При цьому, «людина-відторгнення» в своїй уяві вважає світ небезпечним, але завдяки механізму уникання може, насправді, жити в безпеці, хоча сама того не помічає. А «людина-прийняття» за рахунок своєї відкритості має справу з викликами, що надають можливості, й постійно стикається зі страхами, тому що відкриває щось нове. Й не тільки відкриває, а й контактує з цим.
Уникання – це нелюбов. І якщо ви постійно щось уникаєте, ви закріплюєте в собі механізм ненависті, й маєте малі шанси відчути любов чи захват від прекрасного.
Прийняття – це любов. Але не все потрібно приймати в своє життя, бо не все безпечно й корисно.
Що ж робити?
Мудрість, як завжди, в балансі: не все чуже – погане, й не все нове – ваше. Але якщо ви хочете розвиватися, потрібно вчитися розрізняти страх від справжньої огиди, й працювати над своєю особистістю. Бо як би там не було, саме прийняття допомогло еволюціонувати. Й робить нас не тільки тваринами, а й людьми.
Мій тг-канал: https://t.me/artemenko_pro