Коли до вас приходять по розмову
Уявимо ситуацію, коли жінка каже чоловікові: «Ти не звертаєш на мене уваги, ти постійно зайнятий. І мені здається, що ти втратив до мене інтерес, я тобі більше не подобаюсь».
«Та ну! — відповідає він. — Це тобі здається».
В цей момент вона відчуває ще більшу розгубленість. Тому що, насправді, вона відчуває щось не те, а для будь-якої людини її відчуття — це її правда; вони важливі. З такою відповіддю жінка знов зіштовхується з нехтуванням її почуття (про яке вона й казала), бо одночасно знецінюється її спроба поговорити та її більш глибокі інтуїтивні почуття та побоювання.
Але, цікава річ, він того не хотів. Він, насправді, хотів її заспокоїти. Сказати: «Ти мені подобаєшся, все добре. Але робота мені подобається більше)))))» Останню фразу він не скаже, хоча, певною мірою, це може бути правдою, бо робота, де чоловік реалізується й проявляє свої найкращі якості, для нього може бути важливіша за все. Краще б казав правду. Але це інша тема; повернемося до нашої бесіди.
Тож, жінка відчуває розгубленість, бо люди, дивна річ, все ще більше вірять словам, ніж почуттям. В неї збиваються внутрішні маркери власних почуттів, й може виникнути почуття провини, чи образи, а також відчуття того, що з нею щось негаразд. Бо вона щось напридумувала (при цьому мова про почуття, а не придумки розуму), все в них добре (хоча недобре, бо він з нею навіть в цьому випадку по-людськи не поговорив), і що вона «ненормальна». І жінці, щоб не відчувати цю купу різнобічних почуттів, краще пригнітити свою інтуїцію, й погодитися з тим, що «їй здається».
Так потроху вмирає здатність вірити в свої почуття і звертатися до інтуїції.
Приклад «чоловік-жінка» — це просто приклад. Такі розмови стаються і між подругами, і між батьками-дітьми, і між колегами. Досить часто відбувається відмахування, несерйозне ставлення до людини, яка пробує встановити справжній, тобто близький, контакт. Якщо вона стикається з поверхневим ставленням, то це призводить до відчуженості й холоду в стосунках. Багато людей так і проживають все життя, не дозволяючи собі близькі, а значить, відверті, розмови про свої почуття. Й близькі стосунки. А це вже боляче.
До речі, така поведінка вважається ввічливістю, небажанням образити, культурною нормою. І, дійсно, вона має місто бути, але не в тих випадках, коли до вас приходять по розмову й діляться своїми відчуттями. Будьте уважні до спроб стати до вас близькими. Бо цих спроб буде небагато.
#терапіяпар
Знайти автора в соцмережах: